Чотири школи малярства в Україні

Діяльність Одеської художньої школи малювання і «Товариства південноросійських художників» у II половині ХІХ ст.

Вплив європейського модернізму: існування неформальної групи «одеських парижан» у I половині XX ст.

Особливості образної мови і спілкування нонконформістів середини XX ст.

Ознаки локальної живописної мови: увага до колористичної виразності, нестандартних ракурсів, метафоричності пейзажу й нервозності портрета, тяжіння до абстракції.

Діяльність Київської рисувальної школи («школа Мурашка») у кінці ХІХ ст.

Заснування Української Академії мистецтв (1917 р.).

Діяльність Київського художнього інституту у XX ст.

Емансипація візуальної мови: авангардисти, кілька груп «шістдесятників», представники «Нової хвилі» як українського трансавангарду, мистецькі угруповання, де практикувались абстракція та постмодернізм.

Діяльність двох Таємних університетів: першого, що діяв за підтримки митрополита Андрея Шептицького на початку 1920-х років, і другого, що функціонував як приватна ініціатива Карла Звіринського на початку 1960-х рр.

Витворення тяглості у використанні ідей європейського модернізму в жанрах пейзажу, натюрморту й портрета (творчість Марґіт і Романа Сельських).

Основні ознаки локальної школи: зацікавлення сільським і сакральним малярством, осмислення виразності декоративного мистецтва Карпат.

Відкриття Публічної школи малювання (Ужгород, 1927 р.), творчість і педагогічна діяльність Йосипа Бокшая і Адальберта Ерделі.

Розвиток локальної школи з виразними етнічними акцентами і їх поєднання з європейськими стилями (імпресіонізму, сецесії, ар-деко).

Підрадянський період: оптимістичний характер зображення, загострена експресія кольору й орієнтація на декоративізм.

Формування особливого характеру пейзажів, портретів, жанрових картин, практика абстракції.